Бех! меж.
1) Бухъ! (о паденіи).
2) Бацъ! (о выстрѣлѣ).
Горобчи́ха, -хи, ж. = Горобка. П'ять горобчих, а потирі горобця, — виходе, що одній горобчисі нема пари.
Зама́ювати, -юю, -єш, сов. в. замаї́ти, -маю́, ї́ш, гл. Украшать, украсить зеленью: вѣтвями деревьевъ, травами. Вінці закладають худобі на роги... Так замаєна худоба іде вечером домів.
Зарі́док, -дку, м. = за́рід.
Коцарка, -ки, ж. Коверница. Сумцовъ Культ. переж. № 18. Харьковскія коцарки. .
Наткати Cм. і. натикати.
Підневолити Cм. підневолювати.
Помер, -ру, м. Смерть. Употребляется лишь въ выраженіи: на помер душі. Къ смерти. Як нездужаєш... тоді ніхто тебе не бачить; а як помер душі, дак назбігаються.
Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Від його, урвавши поли, тікай. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Любисточку ввірвала. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш.
Хрьопати, -паю, -єш, гл. = хропати. Не хрьопай бо дверима! Як почала мене по спині хрьопати кулаком.