Ди́хати, -хаю, -єш а также: ди́шу, ди́шеш, гл. 1) Дышать. Гадина в його словах дихає. Мовчи та диш! Над ним воли своїм духом дихали. Горе ж мені на чужині, — аж мій дух не дише. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Злобствовать, имѣть непріязненныя чувства къ кому либо. Важким духом дише. Міщане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали. 2) Вѣять. Ой у полі вітер дише, билину колише.
Засині́ти, -ні́ю, -єш, гл. Засинѣть. Засиніли понад Дніпром високі могили.
Козирити, -рю, -риш (ушима), гл. Прясти ушами, насторожить уши (о лошади).
Люну́ти, -ну, -не́ш, гл. = лину́ти. Дощику, дощику!... люни як з луба!
Насере́д, нар. Посреди; на средину. З чужим і насеред села розставайся.
Осить 2 нар. Достаточно давно. Осить, як борщ виняли з печі, а він все ще гарячий. Cм. досить.
Повшедний, -а, -е. Обыденный, обычный. Скинувши свою повшедну одежу... надів чорноморську.
Увірнути, -ну́, -не́ш, гл. Потонуть. Сікуть, рубають самбір деревце, сікуть, рубають, на Дунай пускають: чи впірне, увірне самбір деревце? Чи пійме, чи возьме староста сваненьку?
Чабала меж. = цабе.
Чаровина, -ни, ж. Волшебное питье, кушанье, отрава. Не смій же ся, дівчинонько, з мене: наїв я ся чаровини в тебе.
