Але́, сз. и меж. 1) Но, однако, впрочемъ. Не родить рілля, але Божа воля. Єсть і біднійші од нас, а живуть же... — Запевне, що живуть; але яка жизнь їх? Хотіла спать, але не спала. Нема нічого без але. 2) Але́ ж, але́ ж бо. Вѣдь, вѣдь; однако уже. Алеж і ти того не зробиш! Ой але ж бо козак Нечай на тоє не дбає, та й з кумою із любою мед-вино кружає. 3) Употребл. въ значеніи: Толкуй! разсказывай! Ну, вотъ! Відкіля се ти тут узявся? — Але, відкіля! Адже ти і зроду тут не бувши та прийшов, а я й часто тут буваю. «Мабуть підсудок?» — Ні! — «Так лев?» — Ні! — «Так мішок з дукатами?» — Ні, ні! «Так папорті цвіток?» — Але-ж! 4) Неужели? Однако! А по чім груші? — По гривні. — Але! 5) Але́-але́! Але́-ж! Какъ бы не такъ! дожидайся! І мені ж даси меду, як піддереш? — Але-але! «Годі вилежуватись, іди молотити!» — Але-ж!
Грясти́, гряду́, -де́ш, гл. 1) Быстро и съ шумомъ бѣжать, ѣхать. Гряде четвернею коней. 2) Заимствовано изъ церк.-слав. яз. Важно идти или ѣхать, шествовать, грясти. І гряде царська дружина до царя велично.
Ді́ло, -ла, с. 1) Дѣло, работа. Діла не робиш і од діла не 'дходиш. А в черницях добре жити, діла не робити. Ді́ла не скі́льки! Немного дѣла. 2) Поступокъ. Добре діло вчинила на мені. Терпів єси рани за діла чоловіка. 3) = Справа. 4) Надобность, нужда. Є дільце, дядечку, до вас. До діла, у діло. Какъ слѣдуетъ; кстати; къ дѣлу. Хиба він постелеть як до діла? Де упав, там і заснув. Жупанина по коліна, пошита до діла. Так до діла, як свиня штани наділа. Отся річ до-діла. Я твоїй ненці не вгожу:.... Помажу колін — не біло, помию ложки — не в діло. Ум. Ді́лечко, ді́льце. Чом не хочет, паняночко, ділечка робити? Хто в мене по сінечках ходив? Хто в мене ділечко поробив.
Кахльовий, -а, -е. = кахельний. Кахльова грубка.
Невдогад нар. Невдомекъ.
Неврікливий, -а, -е. Не подвергающійся болѣзни отъ уроків. Шоб неврікливе було, — умивають із помийниці.
Побивачка, -ки, ж. = побивач.
Спухово нар.
1) Такъ, чтобы суживалось (о ямѣ, возвышеніи). Копай спухово.
2) Наклонно, покато. Cм. спохова.
Трибушон, -на, м. Штопоръ.
Цур меж.
1) Прочь съ чѣмъ, кѣмъ, ну его, тебя.... (выражаетъ желаніе избавиться отъ чего, не имѣть съ чѣмъ дѣла). «Цур їй, пек від нас!» каже Олена. Цур тобі, який ти дурний. Таке робили, що цур йому вже і казать. Цур тобі пек!
2) Чуръ, стой, погоди (выражаетъ запретъ, непремѣн. условіе, напр. въ игрѣ). Цур на тонший кінець! Цур, міньки не розміньки! мертвого з гроба не вертають. Е, ні, стривайте, цур не грать, а то не буду й танцювать, поки барвінку не нарву та не уквітчаюсь.
