Жа́лощі, -щей и -щів, ж. мн. 1) Скорбь, печаль. Прийми, матінко, віночок з ярої рути, з сердечок. — За жалощами не прийму, за слізоньками не бачу. Никла трава жалощами, гнулось древо з туги: дознавали наші предки тяжкої наруги. 2) Соболѣзнованіе, сожалѣніе. Тоді усі до Марусі: молодиці з питаннями та з жалощами, усі старі баби з радами.
Ігиги меж., выражающее ржаніе.
Кудикало, -ла, м. Человѣкъ, часто предлагающій вопросъ куди?
Лаверджет, -та, м. = левержет.
Майови́й, майовний, -а, -е. Майскій. Дощику майового ждали.
Перекудкудакати, -каю, -єш, гл. Перестать кудахтать.
Поганчати, -чаю, -єш, гл. = паганшати. Ольга все кращала та кращала, Катерина поганчала.
Подячний, -а, -е. Благодарственный. Не вмів бідаха вимовити подячного слова, бо змалечку кому й за що приходилось йому дякувати? Заробила Маруся пироги, хоч не пшенишні, да яшні — свому родові подячні.
Позлазити, -зимо, -зите, гл.
1) Слѣзть (о многихъ). Декотрі позлазили вниз. Брати позлазили з дуба.
2) Взлѣзть (о многихъ). Хлопці позлазили на дерева. Позлазим на дуба та переночуєм.
Уразище, -ща, м. Ув. отъ ураз.