Жалі́ння Ii, -ня, с. 1) Сожалѣніе, соболѣзнованіе. Усі до Марусі молодиці з питаннями та з жалощами, усі старі баби з радами та з науками. Тільки Маруся на усі питання і на ради усі: «він мені добрий і любий....» 2) Жалоба. Як став підростати, так уже не дуже й докучав жалінням Горпині, а тілько було все Ївзі росказує, що він страждає.
Згроши́ти, -шу́, -ши́ш, гл. Обратить въ деньги. Як їхатимуть вже відсіль на Капказ на житло, то сей садок згрошять.
Кисличка, -ки, ж.
1) Ум. отъ кислиця. Адам ззів кисличку, а в нас оскома на зубах.
2) Дубовые орѣшки. Про хвороби, 14.
3) мн. Раст. Pyrola secunda L.
Ляка́тися, -каюся, -єшся, гл. Пугаться. Не лякайся нас, пане, не багацько нас стане.
Марнові́рство, -ва, с. Суевѣріе.
Потуркотати, -кочу́, -чеш, гл.
1) и 2) = потуркати.
3) Постучать; побарабанить.
Пустоб'Яка, -ки, об. Пустой, распущен ный человѣкъ. Тілько пустоб'яки жалкують за шинком, а добрий чоловік не жаліє.
Родич, -ча, м.
1) Родственникъ. Багато родичів, та нігде пообідать. Вони йому родичі: дідового сусіда молотники — совсѣмъ не родственники.
2) Родитель. Мали родичі сина.
Ступак, -ка, м.
1) Конная мельница.
2) Конь, хорошо идущій шагомъ. Чує Петро, — тупотять коні.... Роспізнає нешвидку ристь двох ступаків. Два бахмати, гривасті ступаки ішли під ними.
3) Перекладина въ лопатѣ или заступѣ для упора ноги при копаніи. Ум. ступачо́к. Кінь-ступачок.
Устодолитися, -люся, -лишся, гл. Установиться (о погодѣ). Дощі й непогоди: не устодолиться ніяк. Швидко місяцеві кватиря, — може устодолиться.
