Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Бутель, -тля, м. 1) = пляшка. Вх. Лем. 395. 2) = сулія.
Вередування, -ня, с. Капризы, прихоти, привередничанье. Хома з того часу зарікся коней купувати та жінчине вередування сповняти. Рудч. Ск. II. 174.
Вижлуктати, -таю, -єш, гл. Выпить. (Зевес) вижлоктав підпінка чару. Котл. Ен. VI. 37. Що було останнє у пляшці, вижлуктав без чарки, нахильцем. МВ. (КС. 1902, X. 146).
Відчухрати, -раю, -єш, гл. 1) Отрубить, отдѣлить вѣтку отъ ствола. 2) = відчухмарити.
Довба́тися, -ба́юся, -єшся, гл. 1) Ковыряться. 2) Копаться, рыться. Все в кишені довбавсь. Кв. І. 9.
Збезче́стити, -че́щу, -стиш, гл. Обезчестить. Той Карній Заволока збезчестив мене. КС. 1883. VII. 501.
Здурні́ти, -ні́ю, -єш, гл. Поглупѣть, сдѣлаться глупымъ. Вх. Лем. 419.
Опростатися, -таюся, -єшся, гл. 1) Освободиться. 2) Прійти въ себя.
Причина, -ни, ж. 1) Причина. Було б чути се, що земля ходить. — З якої причини? Земля не віз. Ком. І. 24. Хто був причиною розстання мого, щоб мій ввесь смуток упав на нього. Чуб. V. 358. я ж не причиною, що болить, — не виноватъ же. я, что болитъ. Зміев. у. 2) Вина. Не можу я. пане, на инших казати, бо моя причина, — буде Бог карати. Чуб. V. 344. 3) Несчастіе, бѣда. Сталась йому причина: сіль головку розбила. Рудч. Чп. 168. Плаче, плаче сиротина по моїй причині. Мет. 463. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671. 4) Падучая болѣзнь. Причина його б'є. Щоб тебе причина кинула. Її й не сватають, бо на їй причина буває. Черниг. у. 5) Помѣшательство, порча. Ото ж моя дівчинонька, що сонна блудила: отаку то їй причину ворожка зробила. Шевч. 30. Ум. причинка. Мет. 191. Причинонька. Чуб. V. 584.
П'яненний, -а, -е. Сильно пьяный. Молодий Петро п'яненний мжить. Грин. III. 7.