Лупи́ти, -плю́, -пиш, гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Щоб квочки сідали й лупили курчат. 3) Драть, обдирать, грабить. Що ступить, то лупить. 4) Ѣсть, жрать, убирать, уписывать. Бублики лупить, як хто купить. Лупить, аж ніс гайдука скачеть. 5) Скоро говорить, читать, бѣгать. Що кому рупить, той про те й лупить.
Обуватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. обутися, обуюся, -єшся, гл. Надѣвать, надѣть на себя обувь, обуваться, обуться.
Перечіпка, -ки, ж. Ум. отъ перечепа.
Підковзнутися, -ну́ся, -не́шся, гл. Поскользнуться.
Прискаком нар. Урывками. Прискаком шила, бо ніколи добре сісти.
Скаменіти, -ні́ю, -єш, гл. = скам'яніти.
Тасувати, -су́ю, -єш, гл.
1) Тащить. Вода так її в прірву й тасує.
2) Колотить. Києм тасував він смерть суху, безносу.
Уплавзувати, -зую, -єш, гл. Выгладить, уравнять ползая, лазя. Уплавзована нора.
Упокій, -кою, м.
1) Успокоеніе, покой. За дурною головою, нема ногам упокою. з упоко́єм. Спокойно, въ покоѣ, въ спокойствіи. Хліб-сіль з упокоєм вічний час уживати.
2) Упокой. За упокой душі її псалтирь прочитає.
Устидливість, -вости, ж. Стыдливость.