Гуді́ти, -ду́, -де́ш, гл. = Густи. Добре гудіти, коли є чім шуміти. Рѣдко употребляется.
Гузире́ць, -рця, м. Ум. отъ Гузирь.
Забу́дько, -ка, м. Забывчивый человѣкъ. Який же з тебе забудько, хлопче.
Зга́рячу нар. Сгоряча. Прости мене, я згарячу забувся.
Незабавки, незабавно, незабавом, нар. Вскорѣ, въ скоромъ времени. Зажурився, що в мене грошей нема: незабавом і в тебе не буде. Незабавом прийде й Семен. З того жалю стара незабавом і випростала міст на сім світі.
Ой межд. Ой, ай. Ой боляче! Ой страшно! Ой гляди, щоб я тобі чуба не нам'яв! Въ стихотвореніяхъ очень часто въ началѣ стиха, а иногда, для пополненія размѣра и въ серединѣ его. Ой здорова, моя мила, ой як ся ти маєш? Ой здається, моя мила, иншого кохаєш. Ой сама я, сама, як билина в полі. Ой гляну я, подивлюся, на той, степ, на поле.
Окіп, око́пу, м.
1) Окопъ, валъ со рвомъ. Окіп (круг току) розвалила на десять локіт. На долині при окопі дівчина гуляє. V.
2) жидівський окіп. Еврейское кладбище.
Спасати I, -са́ю, -єш, сов. в. спасти, -су, -сеш, гл. Спасать, спасти (о душевномъ спасеніи). Хто хоче душу свою спасти. Чорна риза не спасе, а біла в гріх не введе.
Спотикати I, -ка́ю, -єш, гл.
1) Спотыкаться. Свої білі ніжки на сире коріння, на біле каміння спотикає. Іде козак, коня веде, а кінь йому спотикає.
Тинок, -нка, тино́чок, -чка, м. Ум. отъ тин.