Веснівка, -ки, ж. 1) = веснянка. 2) пт. луговой жаворонокъ, Alauda arvensis. Вх. Пч. ІІ. 8.

Иноземщина, -ни, ж. Иноземщина, иностранные обычаи, порядки. Иноземщина заливає наші народні низини. К. Гр. Кв. XXVI

Маламу́рити, -рю, -риш, гл. Жрать, трескать. Як був хлопцем, так цілісінький день сидить та маламурить. Екатер. у. Слов. Д. Эварн.

Місти́на, -ни, ж. Мѣсто. Черк. у. Добряча містина отам на леваді: чи бач яка трава! Харк. г. Ум. містинка, місти́ночка.

Паренати, -наю, -єш, гл. = паренити. Перед Благовіщенням не орють і не сіють, лит паринають (покладають) поле. МУЕ. III. 40.

Побрести, -бреду́, -де́ш, гл. 1) Пойти въ бродъ. Побреду я по кісточки, щоб любили невісточки. Ном. Хоч побреду через воду, да до свого роду. Чуб. V. 460. 2) Побрести. Вона подумала: мабуть мій бичок додому побрів. Рудч. Ск. II. 14.

Позволитися, -люся, -лишся, гл. Испросить, получить позволеніе. Хлопці молодії, може погуляти которому хочеться, до дівчат кортить, — нехай же піде котрий без відома, що не позволиться у Палія, то вже й не вернеться. Драг. 201.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Пту-гей-са! меж. Крикъ на воловъ: налѣво. Вх. Лем. 458.

Хліборобство, -ва, с. Земледѣліе, хлѣбопашество. Масюк любив хліборобство. Левиц. Пов. 193.