Бурхнутися, -нуся, -нешся, гл. Броситься. Бурхнувсь у воду, щоб втопиться.
Да́вно 1, -на, с. (Употребляется только въ косвенныхъ падежахъ). А тут бур'ян, піски, тали, і хоч би на сміх де могила о давнім давні говорила. І батьки наші казали, що зробив ти в давні давна. З да́вна, з да́внього да́вна, з да́вніх даве́н. Издавна, съ незапамятныхъ временъ. Був собі дід та баба, з давнього давна у гаї над ставом удвох собі на хуторі жили. Ви, тітко, кажете, що се Музичин грунт, з давніх давен. Адже ж у давнього Музики було багато степу. Це ще з давніх давен у нас повелося.
Же́льман, -на, м. Родъ игры, родъ весенняго хоровода. А ми як колись малими гуляли з вами і в жельмана, і веснянок співали.
Зшпортати, -таю, -єш, гл. Смастерить, сдѣлать. «А ну лишень», каже, «свої линтварі, або там сукно» (він і кравецьке діло вмів) і зшпорта (свитину або кожух).
Меньо́к, -нька, м. = мень.
Повнісінько нар. Совершенно полно, полнехонько. Народу в церкві повнісінько.
Помоститися, -щуся, -стишся, гл. Постлать себѣ постель. Помостилась на лаві... і собі лягла.
Пошкамотати, (-таю, -єш?), гл. Изорвать въ куски, истерзать. А в тої жінки груди геть пошкаматані, гей би пси пошарпали.
Причет, -та и -ту, м.
1) Причтъ. Причет в підрясниках ходить, то панотці мусять ходить в рясі.
2) Свита, лица, сопровождающія кого. Увесь весільний причет молодого рушає до молодої, співаючи.
3) причет, -ту. Причастіе къ дѣлу, участіе въ дѣлѣ. Став він мені признаватись про ті смушки, що покрадено у жида, а я й питаю: «Хиба й ти в тім причеті?» — А він і каже: «Нас три бую».
Уже нар. Уже, ужъ. Іди зіма до Бучина, бо вже ти нам докучила. Така вже вдача собача. А вже ж! Конечно. А повінчаємось у неділю? — А вже ж. А що вже. Что же касается до. А що вже Василько — тихий, сумний. То вже ж. И вотъ. То вже ж Хмельницький до козаків приїзжає, словами промовляє. То вже ж один козак лугом біжить, коли дивиться на кущ, аж кущ дріжить.