Дри́сля, -лі, ж. 1) Поносъ. Закр. 2) раст. см. пшінька. Лебед. у.

Забіга́йло, -ла, м. Льстецъ, заискивающій человѣкъ.

Зчаста нар. Часто. Щоб ти в мене, донько, зчаста не бувала. Гол. І. 195.

Ключ, -ча, м. 1) Ключъ для запиранія и отпиранія замка — металлическій или деревянный. Kolb. І. 57. Мати до церкви вихожає, срібними ключами хату замикає. Н. п. 2) Брусокъ, вдѣланный въ ось колішні (плуга), посредствомъ котораго къ колішні прикрѣпляется дышло. Чуб. VII. 399. 3) Шестъ съ крючкомъ для опусканія въ колодезь и вытягиванія ведра. Чи це ж тая криниченька і ключ і відро? Чуб. V. 203. 4) Снарядъ для ношенія сѣна, то-же, что и цапар, по съ четырьмя наріжниками — палками, придавливающими сѣно подъ роскопом. Шух. І. 171. 5) У гуцульскихъ пастуховъ въ полонинах: столбъ, къ которому прикрѣпленъ приборъ, подобный половинѣ ярма, — въ него запирается шея теленка, пока пастухъ доитъ корову. Шух. І. 194. 6) Тупой стругъ, при помощи котораго мнуть и растираютъ овчину, — деревянный (Вас. 153) или желѣзный. Послѣдній у гуцуловъ состоитъ изъ слѣдующихъ частей: деревянная колодка (рукоятка), къ ней подъ угломъ прикрѣпленъ самый ключ, имѣющій видъ плоскаго крюка, болѣе остраго съ наружнаго ребра, вістря (внутреннее, болѣе тупое, наз. ти́лє); отъ колодки внизъ идетъ желѣзный прут, оканчивающійся ланцем (короткой цѣпью), имѣющимъ на концѣ стре́мє, въ которое работающій вкладываетъ ногу въ то время, когда правой рукой держить колодку, а лѣвую имѣетъ на кожѣ, лежащей подъ ключем. Шух. І. 253. 7) Стая птицъ, летящихъ другъ за другомъ, составляя фигуру, подобную острому углу, одна сторона котораго короче другой. А журавлі летять собі додому ключами. Шевч. Гусей... цілий ключ. Сим. 218. 8) Въ весеннихъ играхъ: рядъ дѣвушекъ, стоящихъ одна за другою и взявшихся за таліи; также называется и одна весенняя игра. КС. 1887. VI. 483. Мил. 52. 9) Нѣсколько деревень или хуторовъ, составляющихъ одну общину или одно имѣніе. 10) кипіти у ключ. Кипѣть, волнуясь. Уже окріп у ключ кипить. Г. Барв. 502. Закипіли казани у ключ. Рудч. Ск. II. 59. Засичав окріп у печі, збігаючи ключем на черінь. Мир. ХРВ. 171. Ум. ключенько, ключик. Золотії ключеньки в коморі. Н. п. Золотий ключик до кожних дверей придасться. Ном. № 7393.

Перехоплювати, -люю, -єш, сов. в. перехопити, -плю, -пиш, гл. 1) Перехватывать, перехватить. 2) Перебивать, перебить, прервать (рѣчь). Ходім уже, бабуню, годі вже! перехопила панночка. МВ. (О. 1862. III. 38). «Колись за велику увагу ставили мов товариство». — Може колись, — перехопив січовик, — та не теперки. Стор. МПр. 10.

Показувати, -зую, -єш, гл. 1) Показывать, показать, указывать, указать. Сидимо в садку, він мені показує: «Дивись, яка вода чиста». МВ. ІІ. 26. Ой там дівчина жито жала, дороженьку показала. Чуб. V. 373. А чому ж не зумію? — каже дівчина. — Раз мені покажете, паніматко, а другий і сама знатиму. Рудч. Ск. II. 56. Не плач, Катерино, не показуй людям сльози. Шевч. 2) безл. показує. Кажется. З обличчя більш двадцяти літ їй не показувало. Св. Л. 65.

Поперецінювати, -нюю, -єш, гл. То-же, что и перецінити, но во множествѣ.

Свербига, -ги, ж. Раст. Bunias orientalis L. Cм. порчак, -катран. ЗЮЗО. І. 115.

Спекти, -чу, -чеш, гл. 1) Испечь. Пече наша, пече, спечи нам коровай ґрече! Н. п. Не зітхай, — не остатнє ще спекли. Ном. 2) Изжарить. Спік чорне порося. МВ. (О. 1862. III. 64). Курочку спекла. О. 1862. II. 30. Ту рибку скажіть, щоб спекли. Мнж. 25. 3) Сжечь (человѣка). Гетьмана, що на огні ляхи спекли. Шевч. 234. 4) — рака. Покраснѣть, сконфузясь. Офицерик трошки спік рака, що одвик по своєму розмовляти. К. ДС. 19.

Тарілець, -льця, м. Ум. отъ таріль. Шейк.