Вимовка, -ки, ж. Ум. отъ вимова.
Вискоцень, -цня, м. Лень, головки котораго, созрѣвъ, лопаются сами и сѣмена выпадаютъ. Cм. скоцень.
Зав'Я́лий, -а, -е. Завялый, завявшій, увядшій.
Зайвина́, -ни́, ж. 1) Излишекъ, избытокъ. Слава Богу, що хліба є у зайвину. Нема ладу ні раз! казав же ж їй: не напікай паляниць у зайвину. За батька багато було зайвини, а це вже звівся з худоби. 2) Запасъ. А він тії гроші сховав на зайвину в кишеню. Се в вас про зайвину. Ум. за́йвинка. Тому добре жить, у кого є з зайвинки, та трохи свого приробить.
Збунтува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Взбунтовать. Зробилося діло, жидів збунтувало.
Квилля, -ля, с.
1) Стонъ, стенаніе, плачъ (о людяхъ).
2) Вой вѣтра.
Кімня́хъ, -ха, м. = Кім'я́х.
Пакіл, -кола, м. Колышекъ, колъ. Пакіл щось у житі забило, як орало чи що, — так я оце й косу зломив.
Соб! меж. Восклицаніе, которымъ погоняютъ воловъ налѣво; употребляется также въ смыслѣ нарѣчія и значитъ: налѣво. Їдьте, сердечко, навпрямець, а там живе Андрій Швець: а там — круто соб — живе Кулина Вакуленкова.
Ткачук, -ка, м.
1) Подмастерій ткача.
2) Сынъ ткача.