Варуватися, -руюся, -єшся, гл.
1) Не рѣшаться, стѣсняться. Що, Парасю голубонько? що тобі доброго трапилось? — А вона все варується мені сказати, тілько гляне та счервоніє. Як я тебе вірно люблю да заняти боюся. — Займай, займай, козаченьку, да займай, не варуйся: я за славу сама стану, сама й виговорюся. Сватай, сватай, козаченьку, сватай, не варуйся.
2) Остерегаться; беречься. Котрий іде у старости, то най ся варує.
Вечірки, -рок, ж. мн. = вечерниці. У діда дочка і в баби дочка. Так вони ходили на вечірки.
Же́рех, -ха, м. Мелкій ледъ на рѣкѣ.
Заузда́ти, -да́ю, -єш, гл. = загнуздати.
Клопотати, -почу, -чеш, гл.
1) Безпокоить, утруждать, надоѣдать. Не тра стару клопотати: стара знає, кому дати. Та чого тужиш, та чого плачеш, головоньку клопочеш? Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати, — нехай погуляє дівчиною. не клопочи мені голови. Не надоѣдай мнѣ! Не приставай ко мнѣ!
2) Озабачиваться о чемъ. Клопочуть нянькою, так я й пришила.
Орендарство, -ва, с.
1) Арендаторство 2) соб. Арендаторы.
Панота, -ти, ж. соб. = панва.
Признаватися, -наюся, -є́шся, сов. в. признатися, -знаюся, -єшся, гл.
1) Признаваться; признаться; сознаваться, сознаться. А тепер я признатися мушу: люблю, люблю козаченька так, як свою душу.
2) — до чого. Признавать, признать что своимъ. Василь признався до того ножа.
3) до кого. Давать, дать себя узнать. Ой як вийдеш на улицю, — до мене признайся.
Применований, -а, -е. ? Встрѣчено въ заговорахъ: Уроки, урочища, і вітряні, і водяні... применовані.
Страмина, -ни, ж. Передвижная лѣстница = драбина.