Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Гордува́тий, -а, -е. Гордый, гордящійся, надменный. Я не багатий, не гордуватий, високо не несуся. Мет. 67. Така думка світилась.... на її гордуватому виду. Г. Барв. 464., Ум. Гордува́тенький. МВ. (О. 1862. ІІІ. 57).
Дово́дити, -джу, -диш, сов. в. довести́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. ЗОЮР. І. 11. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! К. ЧР. 267. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. І. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. ІІІ. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. І. 72. 6)до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 1)до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. 11. 80. 10)сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.
Допина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. допну́ти и доп'ясти́, -пну́, -не́ш, гл. 1) Оканчивать, окончить натягиваніе. 2)чого́. Добиваться, добиться чего. 3) Тибрить, стибрить, красть, украсть. А таки допне щось. Н. Вол. у. 4) Допекать, допечь, притискивать, притиснуть, поставить въ безвыходное положеніе. Сю весну як доп'яло, так і не дай Боже! Нема ні клаптя сіна й купити ніде. Волч. у.
Дру́жчити, -чу, -чиш, гл. Быть дружкою. Дружечка пишненька.... не дружчила нікому, перший раз ся придало і то ся не вдало. О. 1862. IV. 6. Cм. дружкувати.
Дя́дина, -ни, ж. Жена дяди, не родная тетка. Чуб. ІІІ. 476. Подай чорт у дядька служив, а до дядини за платою ходив. Ном. № 7614. Ум. дя́дина, дя́диночка. Чуб. III. 429.
Любува́ти, -бу́ю, -єш, гл. 1)кого́. Любить; ласкать, осыпать любовными ласками. Чужі жонки любувати. Вх. Уг. 251. Мій миленький іде тихою ходою з инчою милою, він її цілує, він її любує, а на мене, молоденьку, нагайку готує. Чуб. V. 621. На що люба любувала, з броду воду вибірала, кацарівно? ЗОЮР. II. 15. 2) Выбирать по вкусу. Любує кобилу. Лебед. у. 3)на. Любоваться. Лубує на землю, що як писанка красується. Мир. ХРВ. 354. Любував на вола.
Палга, -ги, ж. Плита. Угор.
Порохань, -ні, ж. = порохонь. Мил. 172.
Роптати, -пчу, -чеш, гл. 1) Говорить всѣмъ сразу, говорить сразу такъ, что разговоръ сливается въ одинъ гулъ, ропотъ; бормотать. Чи чуєш, доню, що люде ропчуть, як твою славоньку під ноги топчуть? Н. п. 2) О водѣ: сильно журчать. Вода.... тихо леліє, не ропче. МВ. ІІ. 75.
Смоляр, -ра, м. Смоляръ, смолильщикъ, смоловаръ.