Братко, -ка, м. 1) Ум. отъ брат. Да накажу свойму милому хоть рідним братком. мн. ч. братки и браткове. Промовив до всіх монархів: «Мої братя (браткове), я би м хотів стару віру зоставити, а иншу прияти. 2) мн. братки. а) Родъ хлѣбнаго печенья? Чого то з сього святого хліба не зробиш? Усячину: діда, братки... каленика. б) Раст. = братік 2.
Глузовниця, -ці, ж. Насмѣшница.
Друг, -га, мн. дру́зі, м. 1) Другъ. Без вірного друга великая туга. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. Разом, друзі! крикнув Карпо. Не так тії сто братів, як сто друзів. Рече Христос до Івана, свого друга. 2) Мужъ (пѣсняхъ) Ой пійду я, не берегом — лугом: чи не зострінуся з несуженим другом. Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (Свад. пѣсня о новобрачныхъ). Ум. дружок.
Наклинцюва́ти, -цю́ю, -єш, гл. Набить колышками (стѣну).
Плачливий, -а, -е. 1) Плаксивый.
2) Плачевный.
Пожарище, -ща, с. = пожарина. Полилися ріки крови, пожар погасили, а німчики пожарище й сиріт поділили.
Попідгинати, -на́ю, -єш, гл. Подогнуть (во множествѣ). Посідали, попідгинали ноги.
Порозглядати, -даю, -єш, гл. Разсмотрѣть (многихъ). Я їх усіх порозглядав добре.
Уловитися, -влюся, -вишся, гл. Пойматься. Нехай вловиться в тенета, що на мене потай ставив.
Шулити, -лю́, -ли́ш, гл. Въ игрѣ въ шуль бросать палку такъ, чтобы одинъ конецъ ея подсунулся подъ другую, лежащую на землѣ палку.