Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Зди́рство, -ва, с. Грабежъ, обирательство; вымогательство. Метнувся на здирство і душегубство ляхів та жидів.
Зрази, зраз, ж. мн. Кушанье изъ говядины: родъ свернутаго битка съ начинкой.
Кривулька, -ки и кривульця, -ці, ж. Ум. отъ кривуля.
Поткнутися Cм. потикатися.
Пригаснути Cм. пригасати.
Прочвалати, -ла́ю, -єш, гл. Протащиться, проплестись.
Смаглій, -лія, м. = мургій.
Штивляга, -ги, ж. = штельвага.
Штиркнути, -кну, -неш, гл. Однокр. в. отъ штиркати.