Вербка, -ки, ж. Ум. отъ верба.
Византія, -тії, ж. Византія, Константинополь. Босфор клекотить, неначе скажений; то стогне, то виє: йому Византію хочеться збудить.
Заїда́ти, -да́ю, -єш, сов. в. заї́сти, -ї́м, -їси́, гл. 1) Заѣдать, заѣсть. Любощів ні заїсти, ні запити, ні заспати. 2) Заѣдать, заѣсть, загрызть (кого). 3) Губить, погубить, не дать жить. Чи я в тебе, моя мати, увесь хліб поїш, що ти мене, моя мати, та навік заїла. Старий став я: літа мої вороги заїли. Світ мені зав'язав, заїв мій вік рожевий. 4) Захватывать, захватить (чужое добро). Одні в одних достатки заїдають. Он мого полтинника заїла... А мого карбованця...
Княгинечка, -ки и княги́нька, -ки, ж. Ум. отъ княгиня.
Побілішати, -шаю, -єш, гл. Стать бѣлѣе. Трошки побілішали руки, як побула дома.
Позаброджувати, -джую, -єш, гл. = позабовтувати.
Понапинати, -на́ю, -єш, гл. То-же, что и напнути, но во множествѣ. В хаті у їх світиться ще; глянув я в вікно, та нічого не бачу, бо вікна понапинані.
Прошивка, -ки, ж. Воротникъ въ женской сорочкѣ, также въ кептарі.
Трясавина, -ни, ж. Топкое мѣсто, трясина.
Чужий, -а, -е. Чужой. Зайшов аж у чужу землю. Чужої дитини не май за свою. Чужа сторона. Чужбина. На чужій стороні кланяйся й вороні. Виряжала мати дочку в чужу стороночку. Ум. чуже́нький, чуже́сенький.