Грома́дський, -а, -е. Принадлежащій, относящійся къ міру, общественный, мірской. Громадських людей кликали цінувати. Громадська Громадська справа. Громадський суд. Муж грома́дський. Членъ общества, представитель извѣстной его части, участвующій въ его рѣшеніяхъ. Тогді ж то, не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, ні мужі громадськії, що наш пан гетьман Хмельницький.... у городі Чигрині задумав, вже й загадав.
Колошкати, -каю, -єш, гл. Тревожить, вспугивать. За те (б'ють), — сказав один Рябкові з наймитів, — щоб не колошкав ти вночі своїх панів. Я гнав овець до старости, а вони два перебігли та й давай мені колошкати овець: кишкають на вівці, одбивають од мене Я кричу: не полохайте, а вони колошкають.
Лірви́ст, -та, м. = лірник. Дуже гарний лірвист.
Обманник, -ка, м. Обманщикъ. А ти зрадник, ти обманник і тись мя обманив.
Підіперти, -пру́, -реш, гл. = підперти.
Понавозити, -жу, -зиш, гл. Навезти (во множествѣ). Що то, батечку, із яких то міст на той ярмарок не понавозили всякого хліба.
Поросполохувати, -хую, -єш, гл. Разогнать, распугать.
Потрухлявіти, -вію, -єш, гл. = потрухнути.
Схибнути, -бну́, -не́ш, гл.
1) = схитнути. Дівчата на мене гукають, — я не чую; котрась мене схибнула за плече.
2) — сло́вом. а) Не сдержать слова. б) Соврать.
Урядників, -кова, -ве Принадлежащій чиновнику.
