Безлюдніти, -нію, -єш, гл. Дѣлаться безлюднымъ.
Крякати, -каю, -єш и кря́чу, -чеш, одн. в. кря́кнути, -ну, -неш, гл. 1) = кракати 1. Убрався між ворони і крякай як они. Крякнула ворона на ввесь рот. Сидить сорока коло потока та й кряче, та й кряче. 2) Крякать по утиному. Чорнорибі каченята, крякаючи, у двір садком отруться.
Перепускання, -ня, с. 1) Пропускъ. 2) Перегонка, просѣиванье. 3) Часть полушубка отъ таліи до воротника.
Повстання, -ня, с. Возстаніе.
Пов'язка, -ки, ж. ? Пов'язки з гарбуза, а сідельце капустяне.
Подзвонитися, -ниться, гл. безл. щоб, бода́й подзвонилося! Пусть зазвонятъ (надъ тобой мертвымъ) — пожеланіе смерти. Що не по їх, зараз: «щоб і подзвонилось, щоб і закурилось!»
Почухати, -хаю, -єш, гл. Почесать (зудящее мѣсто). Біда з ними, — каже, почухавши потилицю.
Руно, -на, с. 1) Руно. Од вовка втечи, а руно принеси. Шерсть на тій собаці як руно. 2) мн. Всходы. Подивитись на руна польові: жити такі, що й вуж не пролізе. Ум. рунце. руне́нце. Тепер вовниця дорога: як руненце, так копа.
Скарбник, -ка, м.
1) = скарбівничий.
2) Чортъ, живущій у богача, продавшаго свою душу аду, сторожащій и увеличивающій его богатство.
Турчин, -на, м. Турокъ. Оттаке то! тяжко, тату, із своєї хати до турчина поганого в сусіди прохатись. Ум. турчи́нонько.
