Збача́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. зба́чити, -чу, -чиш, гл. 1) Извинять, извинить. Нехай тобі Бог звидить і збачить. От же Господь їй, лиходійці, сього й не збачив: хоч не скірен, та влучен. 2) Замѣчать, замѣтить, увидѣть.
Пруський, -а, -е. Прусскій.
Самогуди, -дів, м. Эпитетъ гуслей (въ сказкахъ): сами собой издающія звукъ. Найди мені гуслі-самогуди.
Скіцнути, -цну, -неш, гл. = скікнути.
Смарувати, -ру́ю, -єш, гл.
1) = шмарувати. Смаруй хлопа лоєм, а він смердить гноєм.
2) Мазать глиной, накладывать слой глины. Тік смарувати.
Соболевий, -а, -е. Соболиный.
Стукання, -ня, с. Стучаніе.
Тьху! II, меж., выраж. досаду, неудовольствіе. Тьху, каже, біс його батькові, оттака хороша, та жидам воду носила.
Фасчина, -ни, ж. = фаска.
Цвірінь меж., выражающее крикъ воробья. ,