Земля́, -лі́, ж. 1) Земля. Сирая земля, — ти ж мати моя. Будь багатий, як земля. Де проїдуть — земля горить, кров'ю підпливає. На тій землї ростиме инше древо. зе́млю роби́ти, управля́ти. Обрабатывать землю. Ой там будуть нашими костями землю управляти. уда́рити ли́хом об зе́млю. Забыть горе, оставить печалиться. Козацтво, ударивши лихом об землю, садило гайдука. 2) Земля, страна. Ги, земле турецька, віро бусурменська. Дума. Був у землі Уць чоловік на ймення Іов. Встає шляхецькая земля. Виходила до його вся земля. 3) Земля, земной шаръ. На місяці, як і на землі, єсть гори та долини. Земля у поясі має 37000 верстов навкруги себе. Ум. земе́лька, зе́мленька.
Зменшати, -шаю, -єш, гл. Уменьшиться. Добрий дощ ішов та вже зменшав трохи.
Кобло, -ла, с. Кусть камыша, возвышающійся надъ окружающимъ; обыкновенно это кусокъ оторваннаго во время половодья, пловучаго камыша, гдѣ нибудь снопа остановившагося.
Кольо, -ля, м. Дѣтск. Хлѣбъ.
Решетище, -ща, с. Ободъ въ рѣшетѣ.
Смоляний, -а, -е. 1) Смоляной, смолистый. А в дівчини Гапки смоляниї лавки: як сів, — прикипів, і вечерять не схотів.
2) Чорный какъ смола. Ой бодай же ти, дівчинонько, того не взрівала, щоб рученька смоляная травиченьку жала.
Тупотати, -чу́, -чеш, гл. Топать, стучать ногами. Тупочуть коні. Об землю тупотав ногами.
Ухатий, -а, -е. = вухатий.
Хуторни́й, а́, е́. = Хутірський. Муза хуторна незнана.
Цьомкати, -каю, -єш, гл. О крапивникѣ: пѣть, кричать.