Віддячити, -чу, -чиш, гл. 1) Отблагодарить. 2) Отомстить, отплатить. Віддячим діявольским синам, гукали громадяче, віддячим!
Голошіння, -ня, с. = голосіння.
Дзидзи́кати, -каю, -єш, гл. Говорить, какъ выговариваютъ евреи. Бо й правда, що сей Юдун дзидзикав мов справжній жид.
На́года, -ди, ж. Случай, удобное время. (Юда) шукав нагоди, щоб видати Його їм без народу.
Наполега́ти, -га́ю, -єш, гл. = наполягати. Одначе таки наполегали на їх, щоб узяли. А я все наполегаю: скажи та скажи!
Осмеркнутися, -неться, гл. безл. = осмеркнути 2. Осмерклось; приїхали старости і молодий увійшов.
Попростягати, -га́ю, -єш, гл. Протянуть (во множествѣ). Кучеряві в'язи... попростягали зелені лапи над річкою. .
Приспільниця, -ці, ж. Масляница.
Ростужитися, -жуся, -жишся, гл. Предаться тоскѣ.
Рушати, -ша́ю, -єш, сов. в. рушити, -шу, -шиш, гл.
1) Двигать, двинуть, трогать, тронуть, шевелить, пошевелить, шевельнуть. Чорненьке маленьке щонабільшу колоду рушить. Сват, не сват, а мого не руш нічого. Не руш чужого. Як улана не любити, як же за ним не журити: ой як рушить очима, — вийме душу плечима; ой як рушить плечима, пройме душу очима.
2) Двигаться, двинуться, трогаться, тронуться. Сам Хмельницький наперед всіх рушав. Ой як будете, вірне товариство, з Перекопу рушати, то не забувайте, вірне товариство, і моїх волів заняти. Та й рушимо тихесенько в далеку дорогу. Вітрець рушив. Рушай! Трогай! Мартъ!
