Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
До́ків нар. = докіль. Доків була я в мамочки, куди йшла, — співала.
Дя́бель, -бля, м. = дявіл. Ти його медом масти, а він дяблем воня.
Золотоголосий, -а, -е. Сладкогласный. Геній народній создав Шевченка з його стихом золотоголосим.
Капосний, -а, -е. Пакостный, вредный, злой, дрянной. Цить, капосний! Либонь не знає... ще й огризається, щеня! І в хату капосна баба не пусте.
Криса, -си, ж. Крыса. Вигляда, мов криса з крупів.
Ло́пати, -паю, -єш, гл. 1) Стучать, хлопать. 2) Ѣсть, жрать. Старому чоловікові та лопати у піст скоромне.
Незбутний, -а, -е. Несбыточный.
Росхапувати, -пую, -єш, сов. в. росхапа́ти, -па́ю, -єш, гл. Расхватывать, расхватать. Товариство миттю випило воду і росхапало сухарі.
Щиміти, -млю, -ми́ш, гл. и пр. = щеміти и пр.