Довба́тися, -ба́юся, -єшся, гл. 1) Ковыряться. 2) Копаться, рыться. Все в кишені довбавсь.
Догово́рювати, -рюю, -єш, сов. в. договори́ти, -рю́, -риш, гл. Договаривать, договорить, оканчивать, окончить рѣчь. Ще він не договорив слова.
Дурнува́ти, -ну́ю, -єш, гл. 1) Дурачиться, шалить. Люде до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. 2) Быть безъ употребленія. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на ґрунт.
Кагала, -ли, ж. = кагал 4. Тим уже кагала така дітей.
Нагина́тися, -на́юся, -єшся, сов. в. нагну́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. Нагибаться, нагнуться, наклоняться, наклониться. Аж верби нагинались слухать тую мову. Що робити — не прибити, жати — не нагнеться.
Посумніти, -ні́ю, -єш, гл. = посуміти. Надійшла осінь. На дворі посумніло.
Раптом нар. Внезапно, вдругъ, неожиданно. Так раптом взяв і поїхав. Як рипнули двері, москаль раптом прокинувся.
Реп'ях, -ха, м. 1) Раст. Aretium lappa, репейникъ. Причепився, як репях. 2) — польовий. Раст. Carduus nutans. Ум. реп'яшок.
Росправа, -ви, ж. 1) Расправа. Тягніть Варвару на росправу. Я найду суд і росправу. 2) Статья (литературная). Почав Квітка іще з 1816 року писати для харьківського журнала росправи про институт. 3) — сільська. Помѣщеніе сельскаго правленія.
Умічати, -чаю, -єш, сов. в. умети́ти, -мечу, -тиш и умітити, -мічу, -тиш, гл. Замѣчать, замѣтить, примѣтить. Кажу ж вам — не вмітив їх гаразд — в чому одіті, а так — довга одежа. Я не вмітив, чи була вона п'яна, чи ні. Я не вмічала, чи були там сліди, — мені й байдуже. Швидко бігли, — затим не можна було їх умітити, які вони були собі на вид. І Пилипиха вже вмічати почала, що дома він не говорить і смутує.