Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Берлина, -ни, ж. Рѣчное судно: берлина, барка (по Днѣпру). О. 1861. XI. 109. Ум. берлинка. Кілька дубів і берлинок з кавунами, бичувалося по Дніпру. Левиц. Пов. 273.
Зближа́ти, -жа́ю, -єш, сов. в. збли́зити, -жу, -виш, гл. Приближать, приблизить.
Ма́рне нар. = марно. Ой плачу я, плачу, свої літа марне трачу. Мет. Ум. марне́нько. Ой і як нам (літам) не марненько йти: нікому нас шанувати. О. 1862. VI. 30.
Мости́ти, мощу, -стиш, гл. 1) Стлать, настилать, мостить, укладывать. Ой позволь, пане, землю міряти, землю міряти, мости мостити. Чуб. III. 295. Мати почала мостити сіно в кутку ни столі. Левиц. І. 400. Переносно: стараться уладить дѣло. Бачить чоловік, що не переливки: уже і сяк, і так мостить, щоб одкоснулась причепа. Грин. І. 293. Также переносно: твердить то-же самое. «Розумний не стратить надії», — я йому, — «треба сподіватись, живши». — Поки не зрадять, — знов мостить він. МВ. ІІ. 117. 2) Вить, устраивать гнѣздо. Журку, журку, та малий жайворонку, не мости гнізда кого бистрого Дніпра. Грин. III. 594. Ось на липині й гніздечко мостить Божа птичка. О. 1861. VIII. 48. Миша... гніздо мостить. Грин. І. 254. 3) Колотить, бить. Як почне мостить, то й місця живого не зоставить. 4) мостити постоли. Дѣлать постоли, сандаліи. Сіла собі на столці, мостить собі постолці. КС. 1884. І. 28. Ой у тій хижці парубочки сидять, постольці мостять. Мет.
Німувати, -му́ю, -єш, гл. 1) Быть нѣмымъ. 2) Безмолвствовать. Німує все, могила могилою. Г. Барв. 467. Німує розум, серце замірає. К. ЦН. 187 Аж подумати гірко, як ото людина гарна зникла німуючи з-посеред миру Божого. Хата. 64.
Орленя, -ня́ти, с. Орленокъ. Летить орел і орленя. Мнж. 37. Надлетіли орленята, круту гору вкрили. Чуб. V. 969.
Паста, -ти, ж. Мышеловка, крысоловка. Cм. пастка. Вх. Пч. II. 7.
Підпалити, -ся. Cм. підпалювати, -ся.
Прошак, -ка, м. Попрошайка; нищій. Шух. І. 33. Але сто приходить до неї прошак, просить подати йому, що ласка її, вона йому і дала цибулю. Брацл. у.
Цятка, -ки, ж. 1) Ум. отъ цята. Крапинка, пятнышко, точка. Гол. Од. 77. Коли б подивитись на землю з неба, то й вона б здавалась нам, як і инші світила небесні, кругленькою цяткою. Ком. Р. І. 20. 2) Капля, капелька. 3) Кусочекъ перламутра, употребляемый для инкрустированья пороховницы изъ оленьяго рога. Гол. Од. 67. 4) мн. Родъ орнамента, употребляемаго при раскраскѣ косяковъ и ранъ дверей и оконъ. Чуб. VII. 383. Ум. ця́точка.