Веретено, -на, с. 1) Веретено для пряденія. Чуб. VII. 410. Вас. 201. Позичила веретено, гребінь, днище, прийшла додому і давай прясти. Рудч. Ск. І. 178. На сорочку не напряла, веретін не було. Г. Барв. 45. Названія частей веретена въ Лебед. у.: острый конецъ — шпинь, утолщенная средняя часть — пузце, зарубка послѣ нея — шийка, конецъ — п'ятка. (Залюбовск.). Гуцульскія названія: острый конецъ — спінь, утолщенная средняя часть — черево, зарубка послѣ нея — затинка, деревянный дискъ, надѣваемый на конецъ — кочальце, конецъ — гуска. Шух. І. 148. 2) Веретено, стержень какъ часть различныхъ снарядовъ и машинъ, напр. снаряда для пряденія шерсти (назв. тупого конца: гузка (Вас.153) и различныхъ ткацкихъ снарядовъ: ремісника (Шух. І. 257), снувалки (МУЕ. ІІІ. 15), човника (Шух. І. 258), шпулера (МУЕ. ІІІ. 14), прядки; также какъ часть слѣдующихъ машинъ: жорен (Шух. І. 146), млина ручного (Шух. I. 103), — водяного и вітряка (Kolb. І. 61; Мик. 481), круга гончарського (Вас. 179, Шух. І. 360 — 262) и пр. Ум. верете(і)нце, веретенечко.

Гуся́та, -ся́т, с. мн. 1) мн. ч. отъ гуся. 2) Накожная болѣзнь.

Ґи́ґнути, -ну, -не́ш, гл. 1) Швырнуть, оросить на землю. Угор. 2) Околѣть. Кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив (вовкові) три аршини, так вовк там трохи й не ґиґнув. Рудч. Ск. І. 6.

Келеф, -фа, м. = келеп 2. Шух. I. 128, 274.

Кільки Cм. кілька.

Місце́во нар. Мѣстно.

Нововірець, -рця, м. Послѣдователь новаго ученія, новой вѣры. К. ЦН. 297.

Пищуватися, -щуюся, -єшся, гл. Питаться. Парою з розламаного хліба пищуються мертві душі. ХС. III. 56.

Повиливати, -ва́ю, -єш, гл. Вылить (во множ.). А що попомучилась вона, що сліз повиливала над ними — Жати Божа! МВ. І. 45.

Стружок, -жка, м. Ум. отъ струг. Вас. 178.