Зали́шок, -шку, м. Излишекъ. На малу міру сот зо три з залишком. Кв. ІІ. 13.

Зво́дити, -джу, -диш, сов. в. зве́сти́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Сводить, свести. Зводь помалу дитину з рундука. З поклоном низесеньким панну з коня зводить. К. Досв. 129. Катерина з болящої і очей не зводить. Шевч. 120. — з ро́зуму, з ума́. Сводить съ ума. Чоловік не дасться, — лише раз з розуму звести. Ном. № 3076. Дайся мені, дівча, на підмову, — виведу тя з гаю на дорогу. — Жебим мала день і ніч блудити, то ся не дам з розуму зводити. Гол. І. 107. Нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Мет. 14. Аж він мене молодую із умочка зводить. Лавр. 14. — з сві́ту. Погубить. Поки будуть у його оці хорти, поти Івана ми не зведемо з світу. Рудч. Ск. І. 136. — з хазя́йства. Сдѣлать бѣднымъ, разстроить чье-либо хозяйство. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади. Стала думати, як би звести його з хазяйства. «Видушу йому курей!» Г. Барв. 195. 2) Взводить, взвести. Звів його на високу гору. 3) Поднимать, поднять. До вас не встане, голови не зведе. АД. І. 217. Не посмів і очей звести на Зіньку. Стор. МПр. 55. Без трепету зведеш на його очі. К. Іов. 50. Як шабелькою звів, — Львів ся поклонив. АД. І. 15. Звів корогву. АД. І. 17. Лисий віл усіх людей звів. Ном. стр. 291, № 43. 4) Сводить, свести вмѣстѣ, соединить. Дякую тобі, що звів мене з Марком. Стор. МПр. 56. А зведи їх очі на очі. Слава ж тобі Шафарику во віки і віки, що звів єси в одно море слав'янськіг ріки. Шевч. 238. зве́сти бро́ви. Нахмуриться. Сим. 99. 5) Обманывать, обмануть, обольщать, обольстить, искушать, искусить. Та вже третій вечір, як дівчина зводить, казала: вийду, а тепер не виходить. Мет. 54. Чорт не спить, але людей зводить. Ном. № 194. Так ви мене звели в моїй надії. К. Іов. 14. звести дівку. Обольстить и бросить дѣвушку. 6) Портить, испортить. Бо треба дать у полі раду, щоб діла не звести. Гліб. 8. звести ві нащо. Погубить. Чи се і ти пустивсь в ледащо, що хочеш нас звести ні на що? Котл. Ен. II. 6. зво́дити пі́сню. Сбиваться въ мелодіи. Уманск. у. 7) Истреблять, истребить. Не можна сарани зводить... гріх за се. О. 1862. II. 54. Тільки готове зводить. Г. Барв. 322. 8) — дух. Переводить, перевести духъ, дышать. Припадає к сирій землі, теплий зводе дух. Макс. 175. А ви дайте мені дух звести. МВ. І. 87. 9) — очи́ма. а) Взглядывать, взглянуть, бросить взглядъ, посмотрѣть. Ой не видно того села, тілько видно хрести, туди мені любо-мило оченьками звести. Чуб. V. 200. б) Смыкать, сомкнуть глаза. Як зведу очима, а воно як шпигне, то аж крикну. Камен. у. 10) — на о́чі. Обращать, обратить чье вниманіе на что. Звожу на очі їй чимало таких, що любили та й покинули. МВ. ІІ. 130.

Му́жний, -а, -е. = мужній 3 и 4.

Підмайстер, -стра, м. Подмастерье.

Притриматися Cм. притримуватися.

Притяти Cм. притинати.

Роспалка, -ки, ж. Мелкія дрова, щепки для растопки.

Свічка, -ки, ж. 1) Ум. отъ свіча. Свѣчка. Ой зсучу я яру свічку. Чуб. V. 309. 2) По нар. повѣрью звѣзды — небесныя свічки, для каждаго человѣка по одной; когда человѣкъ умираетъ, его звѣзда гаснетъ, когда живетъ грѣшной жизнью — тускнѣетъ; отсюда выраженіе: його свічка я́сно горить, — онъ живетъ хорошей, праведной жизнью. Чуб. І. 14. 2) Длинная шерстяная кисть сзади пелерины верхней одежды лемковъ, называемой чуга. Гол. Од. 76. 3) — божа. Раст. Gymnadonia odoratissima. Шух. I. 21. Ум. свічечка, свіченька.

Уламок, мку, м. Обломокъ, отломокъ. Взяв він уламок од чистого злота. Щог. В. 152.

Цяця, -ці, ж. 1) Дѣтск. Цаца, все хорошее; игрушка. О. 1861. VIII. 8. Цяця, цяця! та й в кешеню. Ном. № 1106. Еней, таку уздрівши цяцю, не знав із ляку, де стояв. Котл. Ен. III. 11. 2) Важная особа. Ото яка цяця. Ном. № 5543. Чи ба, яка велика цяця — і слова на криво не можна сказати. Ум. цяцінька, цяцічка.