Кулачити, -чу, -чиш, гл. Бить кулаками. Нікого перше він не бачив; а послі, як прозріє, кулачив рутулян і других врагів.
Ломи́ти, -млю, -миш, гл. 1) Ломать. Вітер віє, гілля ломить. Дурень і м'яло ломить. А милая по милому білі ручки ломить. Рядомъ встрѣчаются и слѣдующія формы: Ходить дівка по бережку, білі руки ломле. Катря аж білі руки ламле. Сила ламле вже трухле дерево. Употребляются и формы: Ламніте ( = ломіте). Мати ламнить паляниці, кладе на стіл. 2) О водѣ: размывать. Тиха вода береги ломить. 3) Ломить, производить ломоту. У мене ломить спину.
Мигті́ти Cм. миготати.
Напро́шуватися, -шуюся, -єшся, сов. в. напроси́тися, -шу́ся, -сишся, гл. (кого про що). Долго просить кого о чемъ. Тебе я тілько напросився.
Ославити, -ся. Cм. ославляти, -ся.
Отрухнути, -ну, -неш, гл. Потерять присутствіе духа? лишиться силъ? Убігла вдруге бліда така і як риба в'яла, що аж я її сама стала розважати: чого ти така? Мов отрухла.
Підривати I, -ва́ю, -єш, сов. в. підрити, -рию, -єш, гл. Подрывать, подрыть. Хто мимо йде, псує та ламле і вепр дубрівний підриває.
Покликати 2, -ка́ю, -єш, гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. Ей слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». На турків яничар, на бідних невольників покликає. Їх стам люде знати, добрим словом покликати.
Приконечник, -ка, м. Конецъ (кнута, арапника). Як стали цигана різать гарапниками, — били, що аж приконечник в єдному одпав.
Сіроман, -на, м. = сіроманець. Вовки-сіромани нахождали.