Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

льонний
льонок
льонок 2
льонток
льоп!
льопати
льопи
льос
льот
льоток
льох
льоха
льоховиця
льошка
люб
люба
любайстер
любайстровий
любанка
любас
любаска
любасок
любасочка
любва
любезний
любець
любжа
любидра
любижник
любий
люби-мене
люби-мене-не покинь
любиста
любистина
любисток
любити
любитися
любитки
любісінький
любісінько
любість
любісько
любка
любко
люблений
любливий
люблин
любля
люблязний
люблязно
люблянка
люблята
любо
любов
любовець
любовний
любовність
любовно
любомудр
любонь
любонька
любосний
любота
любочка
любощі
любрик
любування
любувати
любуватися
любуня
любусь
любця
любчик
любчина
люб'язний
люб'язно
люб'ята
люб'ячий
люд
люде
людина
людиний
людинка
людинячий
людиська
людища
людки
людний
людність
людніти
людно
людовий
людожер
людожерний
людоїд
людоїдний
людоїдство
людоїдський
людоньки
людоріз
людославний
людство
людський
людськість
людці
людяка
людяний
людяність
люз
люза
люзний
люзняк
люзованець
люзувати
люзуватися
люла
люлечка
люлечки
люлешний
люлешник
Бровар, -ра, м. = броварь. Рудч. Чп. 245.
Бунтівний, -а, -е. = бунтовливий. Желех.
Вихорити, -рю, -риш, гл. 1) Вихрить, крутиться вихремъ. Вітер.... рвав сніг з землі, крутив його на всі боки, вихорив. Мир. Пов. І. 14. Буря завіяла, метучи цілі гори снігу по землі, вихорючи, немов густу кашу у повітрі. Мир. Пов. І. 112.
Загрімоті́ти, -мочу́, -ти́ш, гл. Загремѣть. Як загрімотить грім. Рудч. Ск. II. 102.
Зрошати, -ша́ю, -єш, сов. в. зроси́ти, -шу́, -сиш, гл. Орошать, оросить. К. Досв. 26. Дрібненькими слізоньками все поле зросила. Мет. 274. Припав він до землі та й зросив її слізьми. МВ. ІІ. 70.
Наскрадати, -да́ю, -єш, гл. Накрасть. Як возив він лк жидівський, то наскрадав лісу чимало. Канев. у.
Нині нар. Сегодня. Бодай мій ворог знав, що нині за день. Ном. № 4037. Від нині бачитимете небо відкрите. Єв. І. І. 51.
Примірити, -ся. Cм. приміряти, -ся.
Прислон, -ну, м. 1) Мѣсто, гдѣ лежитъ покойникъ въ домѣ. Угор. 2) Горный обрывъ. Угор.
Стіна, -ни, ж. 1) Стѣна. Мовчить, як стіна. ЗОЮР. І. 147. Мила б я стіни, щоб були білі. Мет. 126. Все село як за стіну засунулось, — такі смутні всі. МВ. І. 99. 2) Стѣна, плетена невода. (Стрижевск.). 3) Рядъ зубовъ въ одной сторонѣ челюсти. Ви б у Прохори поїхали, там дід замовляє (зуби); а то так усю стіну й викрутить, да й знов буде зачинатись. Г. Барв. 35. 4) Тучи на западѣ, за которыя заходитъ солнце. Як сонце заходить за стіну, то буде дощ. Грин. I. 12. 5) При кулачномъ боѣ: рядъ, шеренга бойцовъ. Маркев. 76. Ум. стінка, стінонька, стіночка. Лежить мила, мов китайка синя, стоїть милий, як стінонька білий. Н. п. (Г. Барв. 437).
Нас спонсорують: