Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

хвабрий
хвабрика
хвабрикант
хвабрицький
хвабрість
хвабро
хвабрувати
хвазан
хвайда
хвактор
хвакторувати
хвала
хвалда
хвалебний
хвален
хвалений
хваленик
хвалення
хвалетор
хвалити
хвалитися
хвалій
хвалістрант
хвалощі
хвальба
хвалька
хвалько
хвальний
хвальш
хвальшиве
хвальшивий
хвальшиво
хвальшувати
хвалювати
хвалюші
хвалюшник
хвалящий
хванд
хвантина
хвантя
хвараон
хварба
хварбувати
хваринник
хвартух
хвартушина
хвартушок
хваска
хвасоленька
хвасолина
хвасолиння
хвасоля
хваст
хвастати
хвастик
хвасті
хвастливий
хвастливо
хвастовитий
хвастощі
хвастун
хвасувати
хват
хватальний
хватаний
хватанина
хватати
хвататися
хватити
хватка
хватки
хваткий
хватком
хватнути
хваток
хвать
хватькома
хвацьки
хвацький
хвашія
хве!
хвель
хверт
хверцювати
хвершал
хвершалка
хвершальський
хверязя
хвест
хвехвер
хвиґа
хвиґлювати
хвиґура
хвиґурно
хвижа
хвизанка
хвизина
хвиленька
хвилечний
хвилина
хвилинник
хвилинонька
хвилити
хвилівник
хвилілник
хвилозоп
хвиль
хвилька
хвильовий
хвилювання
хвилювати
хвилюватий
хвилюватися
хвиля
хвилястий
хвилястогривий
хвилятися
хвиндя
хвинтик
хвинтити
Балеґа, -ґи, ж. = белеґа. Вх. Зн. 2.
Допала́ти, -лі́ю, -єш, гл. Догорѣть. Четверта свічка допалала, нім договорили. Гол. I. 62.
Обезвічити, -чу, -чиш, гл. Изувѣчить. Лютий, дуже лютий був... безневинно чоловіка було обезвічить. О. 1862. V. 107.
Оганятися, -ня́юся, -єшся, гл. Отгонять отъ себя (нападающихъ). Собаки в'їдаються, а бояре оганяються. МУЕ. III. 217.
Під'юджувати, -джую, -єш, сов. в. під'ю́дити, -джу, -диш, гл. Подстрекать, подстрекнуть къ чему, подбить. Желех. Cм. юдити.
Плюснути, -ну, -неш, гл. 1) Плеснуть. 2) Шлепнуться. Так і плюснув дідок наш у калюжу. Г. Барв. 189.
Пообголюватися, -люємося, -єтеся, гл. 1) Обнажиться (о многихъ). 2) Обриться (о многихъ).
Сатана, -ни, м. Сатана. Геть від мене, сатано! Єв. Л. IV. 8.
Слід I, -ду, м. 1) Слѣдъ. В чоботях ходить, а босиї сліди робить. Ном. № 1182. у сліди кому уступати. Ходить по слѣдамъ кого, поступать по чьему примѣру, подражать. 2) Знакъ, признакъ. І сліду не осталось. Шевч. Ум. слідо́к, слідо́чок, слі́донько.
Стугоніти, -ню, -ниш, гл. Глухо гудѣть. Коли вони чують — аж стугонить земля. Рудч. Ск. І. 147.
Нас спонсорують: