Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6

цукруха
цундра
цундравий
цундравка
цундрак
цундрина
цундрій
цундря
цуня-на!
цуп!
цупати
цупечка
цупити
цупитися
цупка
цупкати
цупкий
цупко
цуприкувати
цур
цура
цуравий
цурання
цурати
цураха
цурганитися
цуреля
цурка
цуркий
цуркувати
цурма
цурочка
цурпак
цурпалка
цурпалля
цурпалок
цурпек
цурпелити
цурувати
цурупал
цурупалля
цурупалок
цуря
цуц
цуцак
цуценя
цуценячий
цуцик
цуцу!
цуцукати
цьвак
цьвапкати
цьвох
цьвохати
цькування
цькувати
цьмок
цьом!
цьомати
цьомкання
цьомкати
цьон
цьонка
цьонтати
цьонь!
цьопати
цьопинка
цьопка
цьора
цьохля
цю!
цюди
цюдити
цюдою
цюк
цюкання
цюкати
цюкнути
цюку
цюлувати
цюнечка
цюник
цюпа
цюпасом
цюпати
цюприк
цюра
цюрити
цюрка
цюрком
цюркотати
цюрпіль
цюці
цюцінька
цюць!
цюцька
цюцько
цюцю
цюцюня
цюця
цюцяти
цябрина
цябро
цяв!
цявкання
цявкати
цямбати
цямбрина
цямкати
цямра
цямрина
цямриння
цямрочка
цянути
цяп
цяпати
цяпка
цяпкати
цяпусю
цята
Арти́ст, -та, м. 1) Артистъ, художникъ. 2) Актеръ. Публика тобі живому квітки кидала як солому, а вмер, артисте-небораче, то й байдуже. (Изъ эпитафіи Соленика). О. 1861. ІІ. 176.
Вигодованець, -нця, м. Воспитанникъ, питомецъ. Желех.
Гетьманець, -нця, м. Житель гетьманщини.
Дядини́, -ди́н, ж. мн. Вторникъ на первой недѣлѣ послѣ пасхи, въ который поминаютъ дядей и тетокъ. Екатер. у. (Залюбовск.).
Накази́тися, -жу́ся, -зишся, гл. 1) Набѣситься. 2) Получить водяную болѣзнь (объ овцахъ или рогат, скотѣ). Угор.
Новодранка, -ки, ж. Изорванная рубаха. (Насмѣшка: вмѣсто — новая рубаха). Що-вечора і що-ранку то й надінеш новодранку. Ном. № 11241.
Очеретяний, -а, -е. Камышевый. Котл. Ен. V. 8. очеретяний басок. Cм. басок.
Перекликати, -ка́ю, -єш, сов. в. перекликати, -каю, -єш, и -чу, -чеш, гл. Перезивать, перезвать. Молодая дівчинонька усіх хлопців перекликала. Чуб. V. 164. І все таки рідню свою я до себе перекликаю. Чуб. V. 457. Як уже всіх перекличе, то дівчата співають. Грин. III. 514.
Топчак, -ка, м. Мельница съ коннымъ или воловьимъ приводомъ.
Туптати, -пчу, -чеш, гл. Топтаться, ходить взадъ и впередъ. Я, прийшовши із дороги, тупчу коло хати. Лукаш. 141.
Нас спонсорують: