Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

домів
домівка
домівник
домівниця
домівство
домівський
домізкуватися
доміркуватися
домірний
домітати
домлівати
домняти
домовий
домовик
домовина
домовини
домовинка
домовити
домовляти
домовлятися
домовний
домовник
домогання
домогатися
домодержавець
домолити
домолитися
домолоти
домолотити
домолочувати
домонтарство
домонтарь
доморобний
доморослий
доморядник
доморядця
домостити
домотканий
домотур
домочити
домочок
домочувати
домощувати
домощуватися
домування
домувати
домуватися
домудруватися
домуровувати
домуровуватися
домчати
домчатися
дом'яти
дон
доненька
донести
донехочу
донець
донечка
донігатися
донімати
донін
донка
доносити
доносити 2
доношати
доношатися
доношіння
доношувати
доношуватися
дончик
дончиця
донщиха
донька
доньчин
донюхатися
донюхуватися
доня
доняти
донятися
до-обід
дообідати
дообідній
дообідувати
доокола
доорати
доорювати
доорюватися
доостанку
доочне
допадати
допадатися
допалати
допалити
допалювати
допалюватися
допаніти
допанувати
допануватися
допарок
допарувати
допасати
допасатися
допасти I
допасти II
допастися
допатрати
допащикувати
допащикуватися
допевне
допевнення
допевнити
допевняти
допевнятися
допекти
доперво
доперти
допертися
допивати
допиватися
Дев'ятна́дцять, -тьо́х, чис. Девятнадцать.
Дошве́ндяти, -дяю, -єш, гл. Добрести. Не вам кажучи, нагрів трохи чуба, поки дошвендяв до вас. Кв.
Овчарь, -ря́, м. = вівчарь.
Плихяти, -хаю, -єш, гл. Висѣть, развѣваться; порхать. Угор.
Позавалюватися, -люємося, -єтеся, гл. Обрушиться (во множествѣ).
Помість нар. Будто, словно. І такі веселі були, щасливі! любо й подивиться, помість сам одмолодієш. МВ. І. 131.
Пронявкати, -каю, -єш, пронявча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Промяукать.
Скипити, -плю́, -пиш, гл. Прививать. Угор.
Стикатися, -каюся, -єшся, гл. 1) Скитаться, слоняться. Прогнав батько, а вона й стикається отак. Н. Вол. у. От стикається, як пес. Ном. № 13816. 2) = стікатися 2. Як би воно (небо) з землею стикалось, то й не можна було б обїхати навкруги землі. Ком. Р. І. 18, 19.
Цви́нтарь, -ря, м. Мѣсто въ церковной оградѣ, погостъ, кладбище. Чуб. І. 48. О. 1861. XI. Св. 41. Мурована церква з високою дзвіницею давня вже; мур аж зазеленів; вимощений цвинтарь проріс травою. МВ. І. 149. А титаря на цвинтарі вчора поховали. Шевч. 175. Горбатий цвинтарь у молодого лікаря. Ном. № 13933.
Нас спонсорують: