Заба́чення, -ня, с. Видъ. Встрѣчается только въ фальсифицированной думѣ «Битва чигиринская», напечатанной впервые въ Три хоругви на забаченьє ляхам становили.
Кидати, -даю, -єш, [p]одн. в.[/p] кинути, ки́ну, -неш, гл.
1) Бросать, кидать. Та й почав мені кидати у пазуху п'ятаки з обох кишень. Не стій на могилі, не кидай пісочку. Ой взяли го за реберні та й кинули через дверці.
2) Оставлять, бросать, переставать. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Ой не кидай же мене та на чужій чужині. Кидай... вечеряти: час на коня сісти.
3) — воду. Качать насосомъ.
4) — кров. Дѣлать кровопусканіе.
5) — сіно. Подавать сѣно при укладываніи его въ стоги. Я вам лучче так чого поможу днів три робить за процент — косить там, чи сіно кидать.
6) — лихом об землю. Забыть о горѣ, пренебречь имъ. Кинь лихом об землю та давай погуляєм.
7) кинути оком. Взглянуть, завидѣть. Скілько оком кинути — гора мріла. Кинула оком мати на його вбрання, та й відвернулась.
8) кидати хляще́м. Бросать въ безпорядкѣ, какъ попало. На току повно свиней, а в хаті такий гармидер: миска з водою перекинута, кури поваляли горшки з полиць, а він кинув так хлящем усе хазяйство, а сам пішов на улицю.
Лідни́ця, -ці, ж. Ледникъ. Та піди, хлопче, до лідниці та уточи меду.
Непрощений, -а, -е. Котораго простить нельзя. Непрощений гріх. Щоб твоя кість непрощена була!
Позарівнювати, -нюю, -єш, гл. Заравнять (во многихъ мѣстахъ). Заміси глини та позарівнюй ямки в долівці.
Помівка, -ки, ж. = помовка. Це в нас така помівка.
Припокоїти, -ко́ю, -їш, гл. Позаботиться о спокойствіи. Одіне, змив, припокоїть.
Рачок, -чка, м.
1) Ум. отъ рак.
2) Насѣк. Nepa cinerea.
2) Названіе маленькаго вола съ небольшими рогами, выступающими впередъ.
4) мн. Раст. = ракові шийки.
5) Родъ вышивки.
6) мн. Глиняныя подставки въ видѣ треножниковъ или обручиковъ для разъединенія посуды, вкладываемой одна въ другую для обжиганія.
Свитина, -ни, ж. = свита. Шапка чорна, шапка чорна, а свитина біла. Ум. свитинка, свитиночка. У латаній свитиночці, на плечах торбина, в руці ціпок....
Фарист, -та, фари́ста, -ти, м. Ученикъ перваго класса духовнаго училища или семинарія. Cм. фара.