Допомина́ти, -на́ю, -єш, гл. Добиваться, домогаться. Хто припоминав, той допоминає.
Загомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Заговорить. Ой цюкнув раз перший — вона зашуміла, ой цюкнув раз другий, та й загомоніла. А ні поспитати, а ні загомоніти до неї. Иногда употребляется въ смыслѣ: прикрикнуть, строго и съ укоромъ заговорить съ кѣмъ. Батько аж загомонів тогді на його: «Та чи довго ти гави тут ловитимеш?» Въ прилож. къ толпѣ, значитъ: загалдѣть. То тихо було, а то як загомоніла вся громада, — такого крику!
Зопсіти, -сію, -єш, гл. Испортиться. Віл у мене зопсів, нема чим і поїхати.
Калмичити, -чу, -чиш, гл. Смачивать снопы въ жидкой глинѣ предъ покриваніемъ ими крышъ.
Почкати, -ка́ю, -єш, гл. = почекати. Почкай, дядьку! Чекай, я щось тобі скажу! — Вона почкала. Почкай, милий, годинку, почкай, милий, другую.
Прач, -ча, м. = праник. , Отто тобі, мати, і прач на загаті: як будеш, прачем прати, будеш мене споминати. Ум. прачик.
Приросток, -тку, м. = приплід.
Пташня, -ні, ж. Птичникъ, птичій дворъ.
Путлище, -ща, с. Три нитки у бумажнаго змѣя, связанныя однимъ концемъ.
Цуцукати, -каю, -єш, гл. Звать собаку крикомъ: цуцу! Нехай цуцукають.... Мене сим не зведуть.